Суперкоуч щастя. Як скинути скафандр із проблем й почати жити прямо зараз

Присвячено Златі - іскристій радості мого життя

Пошук щастя став однією з найбільш актуальних тем в нашому житті. Тисячі тренінгів та книг пропонують стратегії, як навчитися проживати своє єдине життя неповторно та з радістю.

Ми дійшли до того рівня розвитку, коли зрозуміли: цінність всіх зовнішніх здобутків, речей, кар'єрних успіхів нічого не варта, якщо стрес та невдоволеність перетворюють шлях на боротьбу, в якій зовсім не має місця радості.

 Така потреба подарувала світову славу коучам та спікерам, принесла мільйонні прибутки інфобізнесу, а головне - примусила людей зануритись у себе. Я теж пройшла свій особистий довгий шлях пошуку ресурсного стану, мої відкриття народилися крізь пекучий біль випробувань і розчарувань.

Я познайомилась з роботами Садхуру, Екхарта Толле, дізналась про майстерність пофігізму Марка Менсона, навчилась медитувати, відкрила для себе цілющу силу йоги й навіть влаштувалась на роботу до одного з найвідоміших тренерів особистісного розвитку…

Але найбільше відкриття, яке я зробила - вчитись щастя потрібно у тих, в кого ця функція квітне, немов найчарівніший сад.

Хто по-справжньому вміє бути щасливим, живе граючись, з повними безумовної любові до світу та відкритості очима? Діти та дельфіни. Якщо дельфіна завести вдома досить складно, то ваша дитина - вже з вами. І вона ваш суперкоуч щастя. Не вірите?

Поговоримо, коли дочитаєте. Ці поради допоможуть вам отримувати фантастичний ресурс, здавалось, від дуже складної й відповідальної роботи - бути батьками. А ще як побічний ефект - вона допоможе створити неймовірне щасливе дитинство вашим маленьким партнерам по щастю.

Особливо вони стануть в пригоді батькам, які переживають складні періоди свого життя - розлучення, проблеми з фінансами, особистісні кризи.

Найбільш стресові ситуації ми самі створюємо тоді, коли активно опираємось обставинам. Сила протидії створює таке напруження, в якому стрес постійно наростає.

Вміння здаватись - одне з найважливіших для побудови гармонійного життя. І ви можете цього навчитись в комунікації з дітьми. Вперше я усвідомила це під час того, коли працювала віддалено головним редактором бізнес-глянцю, а моїй донечці було лише 2 роки. І от, коли вона хворіла і не могла відвідувати садочок, часто створювала деяке напруження, яке заважало мені працювати.

Уявіть, працюю за лептопом, сконцентрувалась на ідеї, танцюю зі словом, і тут в цей танок вмішується третій - дитина вимагає уваги, просить погратися. Спочатку я нервувала і “відшивала” доньку.

Діти ніколи не здаються - тому, чим більше я опиралась, тим складніше було. В результаті після довгої боротьби за можливість попрацювати я все ж ішла і виконувала прохання дитини.

Тому я зрозуміла: краще здатись відразу, відірватись від запланованого, зробити як просить мій суперкоуч, а потім повернутись до роботи.

І що в результаті? Замість витрати часу на нерви та боротьбу я поверталась до роботи через 10 хвилин в гарному гуморі та зі свіжими ідеями (іноді складання пазлу чи робота над розмальовкою гарно активують свіжість сприйняття:))

Вміння грати в піддавки з ситуаціями я потім застосовувала у житті. Я не опиралась безупинному фонтану нових ідей керівника, змінам під час роботи над проєктами й навіть першому в житті звільненню піддалась.

 Не знаємо звідки буде вітер, які нові чорні лебеді змінять правила гри, але готові прийняти й здатись новому, яким би невідомим воно не здавалось.Коли ви кажете новому “так”, це важливіше ніж навіть сказати “так” на весільній церемонії, в першому випадку ви постійно відкриватимете щось нове і ваш мозок не заржавіє. В другому випадку, не завжди, але ви маєте ризик розслабитись і застрягнути в рольовій грі, створити ілюзію стабільності, яка не потребує руху і постійного вдосконалення. 

Дитина постійно вас стимулюватиме робити щось: малювати, прогулюватись на вулиці, навіть коли хочеться заховатись від усіх під пледом, ходити в ляльковий театр, готувати французький салат з осіннього листя, вчитись їздити на велосипеді, плавати, осідлати сноуборд, побувати на усіх можливих дитячих фестивалях. У часи емоційної кризи - це виведе вас з будь-якого ступору.

У вас просто не має виходу. Погодьтеся, цей маленький коуч, ніколи не дасть залягти у тривалу депресію, він постійно буде хотіти, як мінімум сніданок, обід та вечерю:) Тому завжди прийдеться встати й рухатись. Без варіантів. Рухатись до щастя і найбільше ресурсного стану, який ви коли-небудь мали.

Якщо у вас з'явилася дитина, прийшов час вчитися. Садхгуру

Якщо ви самі не можете мотивувати себе зануритись у навколишню красу, розуміння, що цього потрібно навчити дитину, примусить вас все ж почати це робити. 

Я почала тренувати себе бачити вроду навколо саме тоді, коли на душі коти віскрібували драму на моєму зраненому серці. Щоразу, коли ми з донечкою йшли до дитячого садочка, зупинялись біля кожного трояндового куща і розглядали росу на ніжних пелюстках. Донечка нюхала квіти, цілувала їх і навіть бажала кожному бутону “Доброго ранку!”.

І ранок справді ставав добрим. Через якийсь час я вже не бачила нічого, окрім чарівності цих троянд. Зупиніться і розглядайте разом з дитиною листочки, квіти, вуса рудого сусідського кота. Ви побачите дуже багато краси й заодно почуєте милі коментарі дитини. Краса наповнює. Спочатку, можливо, ви просто примушуватиме себе це робити, нічого не відчуватимете, окрім апатії, але через деякий час ви побачите світ очима вашої дитини, ви просто завмиратимете від неймовірного заходу сонця, хмаринок у вигляді персонажів чи навіть попи Кім Кардашян, що вас точно розвеселить)))

Один процес ловіння метеликів яскравим жовтим сачком (зрозуміло, що ціль не піймати) дасть вам більше ресурсу ніж похід до психолога. Те саме і з пікніком на озері, чи запуском повітряного змія.

Якщо ви мама чи тато, яким доводиться виховувати дітей наодинці, якщо у вас повна сім'я, але рутина і внутрішня спустошеність вас засмоктують - ваші діти мотивуватимуть вас, довіртесь їм. 

Всім відомо, що класична музика розвиває нейронні зв'язки. Але ж ви можете не любити її. Ок. Якщо у вас є малюки, примусьте себе вмикати Гайдена, Моцарта, Глінку. Внутрішній мотив хай буде “я роблю це для дитини і її розвитку”.  Не заходять вам вальси і реквієми - терпіть заради дитини:) В результаті класична музика вплине і на вас. А вплив її доведений наукою.

Водіть дитину у музеї, розповідайте про Леонардо Да Вінчі та Ван Гога, читайте на ніч казки. Самі не помітите, як станете іншою людиною. 

Показуйте дитині зірки на небосхилі, заново вивчаючи сузір'я.

Дружіть
Чи помічали ви, як маленькі діти обирають друзів? Вони слухають себе. Якось на відпочинку закордоном я почала спостерігати як моя 4-річна донечка знаходить собі компанію. Серед десяток різних дітей зустрічають двоє і відразу починають гратися, спілкуватися, разом танцювати.

Враз я помічаю, скільки у них спільного, наскільки вони близькі по духу, темпераменти, посмішками, енергією. А потім я дивлюсь на батьків дитини, яка сподобалась моїй доньці - і, неймовірно, але вони виявляються чимось близькими й мені.

Ти ніколи не примусиш дитину подружитись з дітьми своїх друзів лише тому, що ви часто зустрічаєтесь. Діти відразу відчувають своїх. Вони не обирають друзів за логічними параметрами (в нас однаковий вік, хобі, батьки одного соціального статусу, схожі сукні)))

Діти визначають своїх ще до спілкування, до розмов про лялечки та мультики. Чому? Вони вміють слухати себе, а не логічні аргументи у своїй голові.А ще діти не проєктують майбутнього… Не запитують себе: “Чи надовго ці стосунки?” Вони живуть моментом, тут і зараз. Дружать по-справжньому навіть оці кілька днів знайомства.

Ми, дорослі, завжди дивимось у майбутнє, аналізуємо і рідко коли насолоджуємось спілкуванням.

Іноді один діалог, одна година проведена зі співбесідником, варта і важливіша довгих стосунків.

Танцюйте

Моя маленька дівчинка дуже любить танцювати й мене примушує:)

Ми танцюємо всюди - вдома, на вулиці, на дискотеці. Часто я примушую себе відірватись від новин та розмов на YouTube і знову влаштовувати домашнє диско.

Потім, звичайно, не шкодую. Всі ці активності впливають на алхімію гормонів у крові й дають потрібний ефект щастя через не хочу. Так от, ваша дитина може бути зовсім іншою - серйозним інженером чи філософом, але саме ті заняття, які вона пропонує вам і потрібні.

Можливо, малювання зніме ваш стрес, або примусить змінити офісну роботу на творчу. 

Головне  - ваш шановний вчитель оцінить те, що ви прислухаєтесь, залучаєтесь до її чи його інтересів і віддячить вам ще більшим позитивом. 

Кохайте

Діти найкращі вчителі безумовної любові. Одного разу я з маленькою донечкою поверталась з дня народження її найкращого друга Алекса. Було пізно і  я згадала, що потрібно придбати воду для готування. Жінці на шпильках шестилітрову ношу було важко нести. Моя дівчинка сказала: “Мама, а покажи ручки”. Я поставила бутель на землю і показала втомлені долоні. Донечка мовчки їх поцілувала і подивилась на мене такими очима, що слів було не потрібно. Повітря наповнилось тягучістю. Це була любов. Така любов, в якій ти нічого не чекаєш, а отримуєш Всесвіт.

Любити без причин, без умовностей, без очікування взаємності весь світ, від травинки до людинки:))... Діти бачать не образ чи інформацію, вони бачать суть - життя в кожному його прояві. Якщо ви навчитесь у кожному бачити частинку природи, ви полюбите по-справжньому.

А та частинка світлої живої енергії буде розквітати й своїм буянням змітати соціально сконструйоване і несправжнє. 

Уявіть, а що як у кожній людині на планеті однакова частина світла. Чи ви вважаєте, що у короля чи мільярдера більша частинка Бога всередині ніж у двірника? У всіх однаково. Зверху над нею лише скафандр особистості. Діти вміють бачити крізь скафандр. Тому їм треба довіряти, коли хтось здається їм лихим.

Якось з психологом працювали над любов'ю до самої себе. Вона запитала мене: “А що ви собі говорите, коли щось, наприклад, не вдається на роботі? Коли робите помилки?”.

“Звичайно, картаю себе!” - чесно відповіла я.

“А що б ви сказали доньці, коли вона робить помилки?” - підводила мене до інсайту психолог.

“Звичайно б втішала, пояснила, що помилки - це досвід. Що не існує людей, які не помиляються. Купила б їй морозиво:))”

“Ну ось. Свою внутрішню дитину, якій і так зле ви добиваєте. А спробуйте ставитись до неї, як до донечки”.

Я спробувала і рекомендую вам. Спробуйте хоч якийсь час вести внутрішній діалог з собою як з коханою дитиною. Розумійте себе, обіймайте, радуйте. 

Майже в кожного з нас всередині живе зранена дитина: когось ображали батьки, когось били однокласники, чиїсь розумові здібності критикував необачний вчитель…

Цю дитину ми рідко шкодуємо, навпаки - критикуємо за невдачі, вважаємо винною у всіх смертних гріхах, дозволяємо іншим її ображати.

Ваша дитина бачить вашу зранену або зцілену дитину всередині вас через ваші вчинки. Нервуєте ви й зриваєтесь на інших, чи навпаки перебуваєте в гармонії. Зцілення вашої внутрішньої дитини - це те, що забезпечить щастя не лише вам, а всім, кого ви любите.

Ви ж знаєте як поводять себе закомплексовані, нещасливі підлітки з оточенням? Ну от - такими бувають і дорослі, коли нещасливі.

Якщо ви психологічно здорова людина, ви любите своїх дітей за те, що вони просто є.

Так от зізнайтесь і собі, дивлячись у дзеркало: “Люблю тебе, за те що ти є. Я є.”

Далі будуть неймовірні зміни. Тому що. Якщо ти когось по-справжньому любиш, не будеш травити його шкідливою їжею, вбивати алкоголем чи їдкою критикою.