Дорога мертвих єдинорогів. Про що має вчасно дізнатись кожен СЕО стартапу

Мій будильник спрацює о 6:40. Але я не сплю вже давно. Тепер я прокидаюсь зазвичай не пізніше 5:30, і не, тому що мене будить спів птахів, чи вранішнє літнє сонечко, що не має совісті, і якщо ти був настільки необережний, що забув закрити штори, то воно тебе й о 4 ранку підніме.

Ні, прокидаюсь я не від усіх цих діснеївських надто солодких стереотипів про ідеальний ранок. А будить мене дещо в’язке чорне гнітюче. Воно пробирається скрізь сон і видирається назовні, а потім вкладається на мої груди, і я повільно, але незворотно задихаюсь. 

Це “дещо” складається з багатьох частин, як найгірший пазл у світі. 

Це цілий калейдоскоп клаптиків. Тут і “ненавиджу себе”, і “ти невдаха”, і “ти всіх підводиш”, “ти не вмієш вести бізнес”, “ти зруйнувала все, що тільки могла”, “що ти за мама”, ну і безсмертна класика “може тобі було б краще не народжуватись?”.

Це був короткий екскурс у ранок стартапера-мами-жінки. І я знаю, що я така не одна. Що так кожен ранок на пів годинки помирають тисячі людей по всьому світу, які мають поважну приписку “СЕО” під своїм фото у пітч-деку.

І я серед них. Але зазвичай про це не говорять, або говорять пошепки серед вузького кола друзів. Або самотньо сидять на патіо квартири в Лісабоні, закривають обличчя руками, і кричать що є сил, аж поки на балконах не збираються сусіди й не пропонують свою допомогу. А не говорять тому, що це соромно. Або ми вирішили, що це соромно. Або нам нав’язали, що це соромно. 

У нашій уяві, а особливо в уяві людей, що не пов’язані з підприємництвом, створення бізнесу це така собі історія про магічний ліс та єдинорогів, що відригують метеликами та пісяють веселкою.

Всі СЕО в цій казці обов’язково молоді й багаті, розробники їздять на дорогих тачках, а інвестори стоять в черзі зі своїми мільйонами й буквально плачуть і молять фаундерів, щоб ті взяли їх гроші. Ні! Забудьте про це! Всіх єдинорогів вбили. А магічний ліс зачах.

Трупи єдинорогів ти не одразу бачиш на своєму шляху. Ти не хочеш дивитись під ноги, ти дивишся тільки вперед. Тільки вперед! Так нам пишуть більшість книжок про мотивацію, особистісне зростання, та побудову успішного стартапу. Забудьте.

Моя вам порада — подивіться під ноги. Там гори трупів - молодих, гарних, багатих, у сірих футболках та чорних водолазках.

Мені особисто знадобилось 4 роки, щоб нарешті звернути на них увагу. Весь цей час я йшла з задертою головою, як заповідав Стівен Кові, раз за разом перечіплялась за тих молодих, але мертвих красунчиків, і все одно йшла, думаючи, що все це мене не стосується, що це тільки їх помилки, і тому вони лежать там з закоченими очима.

Але правда в тому, що перечіпляючись за кожного такого мертвого єдинорога мені варто було б нахилитись до нього, лягти поруч, обійняти, відігріти теплом свого тіла, і сказати “розкажи мені свою історію”. 

Бо найбільша цінність для СЕО — це історії невдач, розказані іншими СЕО. Вони, і тільки вони, вартують вашої уваги.

Тільки ці історії допоможуть вам вирости й щось зрозуміти про те як працює цей світ. І, лишенько, як би ж я хотіла, щоб історії своїх невдач я почула лежачи на землі від одного з таких холодних, але добрих трупів колишніх СЕО.

І прокидаючись кожен ранок з відчуттям того, що я вмираю, я розумію, що перетворююсь на один з цих молодих, але мертвих єдинорогів. І поки я ще трохи тепленька, то я б хотіла розповісти вам свої історії невдач, факапів і відвертого глупства. 

Тут будуть історії про те, як обрати неправильних людей у співзасновники, як 2 місяці перетворились у 2 роки, як не взяти інвестиції у “поганих хлопців”, як закохатись у свій продукт, як я ігнорувала метрики й до чого це призводить. Ну і найголовніше — як все втратити, і при чому тут Сенека.

Рідненькі, якщо ви вже й прокидаєтесь о 5:30 ранку, то проводьте хоча б цей час з користю. Не будьте як я.