Автор
Лікар-психіатр-нарколог, гештальт-терапевт, арт-терапевт. Засновниця психологічної студії "Взаємодія"
Привіт! Мене звати Тетяна Павлусів, мені 37 років.
Передовсім я – людина. А ще жінка і мама прекрасного сина-школярика. А ще я лікарка і психотерапевтка. Часто, розповідаючи про себе, ми не знаємо з чого почати. Але це не про мене. Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла бути лікарем: у дитинстві робила уколи лялькам, замотувала подорожником дідусеві поранені пальці, бавилась «в лікарню» з друзями. Я дуже хотіла допомагати, лікувати важкі хвороби і бути корисною. Ще тоді я відчувала, що саме це і є моя місія.
"Або буду лікарем, або вчитись нікуди не піду"
Коли мені було 5 років і я говорила, що хочу стати лікарем – це виглядало дуже мило і всі навколо мене підтримували. Але коли виповнилося 15 і я продовжувала говорити те саме, ситуація кардинально змінилася. Дорослі члени сім’ї гарячково шукали і наводили адекватні аргументи «проти»: дорого вчитись, лікарів в сімʼї нема, важко буде пробиватись і т.д. Та моя позиція була твердою та непохитною аж до ультиматуму: або буду лікарем, або вчитись нікуди не піду. Бажання і віра в себе привели в 15 років у фізико-математичний ліцей на хіміко-біологічний профіль. Повірте, пальцем в носі там колупатися нікому не вдавалося. Сама назва вже про все говорить. Після ліцею вступити в медичний вже було легше.
Вчитись там було по-різному (але це вже може бути зовсім інша розповідь). Просто, повірте, я це зробила. Далі – вибір спеціалізацїї, який, як мені думалося в той час, відбувся випадково. Хоч, як я вже зрозуміла значно пізніше, усі випадковості насправді такими лише здаються.
"Симптоми, які я вивчала, стосувались чомусь мене і моїх рідних"
Перші три місяці в психіатрії були вкрай важкими: симптоми, які я вивчала, стосувались чомусь мене і моїх рідних; хворі, які роками не могли вилікуватися, мене просто лякали; а на пальцях від писання безкінечних історій хворіб поробилися мозолі. Здавалось, що все погано і все пропало. Місії кінець, дорослі таки були праві.
Від відчаю врятували підтримка завідуючою мого 10-го відділення і поступове структуроване навчання лікарки-куратора. І ще, звичайно, чудові лекції з психіатрії та жарти на кшталт «хто перший одягнув халат, той і лікар». Моя наполегливість та чуйне керівництво моїх менторів дозволили мені не просто пройти інтернатуру, а ще й лишитися психічно здоровою. І моя тепер вже улюблена психіатрія познайомила мене з залежностями.
Під час інтернатури я почала працювати медичною сестрою в наркологічному відділенні. Саме в наркології я багато зрозуміла про адиктивну поведінку, про рецидиви і зриви, про родичів залежних, їхні реакції і ще купу всього цікавого. В певний період життя я зрозуміла: щоб допомогати узалежненим, однієї наркології для мені мало і я пішла в психотерапію. Вийшов гарний і для мене дуже логічний альянс: психіатрія-наркологія-психотерапія.
"Психотерапія дозволяє мені краще допомагати не тільки людям, але й самій собі"
Тепер я психотерапевт, який має добрі знання та розуміння не лише свого методу, в якому я сертифікована, а й всього того, що вдалося дізнатися та інтегрувати за всі мої роки роботи та навчань. Саме психотерапія дозволяє мені краще допомагати не тільки людям, але й самій собі – у стосунках з собою, з батьками, зі своїм сином, з іншими людьми і навіть грішми. Психотерапія допомогла мені залікувати мої травми, розібратись з тим, що є добре, а що погано, навчитись помічати і задовільняти свої потреби, дбати про інших і водночас не забувати про себе, відчути свою самоцінність, визнаючи при цьому цінність інших.
Зараз я є засновницею психологічної студії «Взаємодія», де разом з колегами-професіоналами, допомагаю людям відновити самоцінність, збалансувати стосунки, покращити емоційний стан, розібрати життєві стратегії, позбутися залежності і ,найосновніше, вправно користуватися інструментом-психотерапія для якіснішого і щасливішого життя.
«Взаємодія» – це місце, де можна отримати відповіді на важливі питання, розібрати тупикові ситуації та просто побути в теплому і безпечному спілкуванні з людьми, які обожнюють свою роботу, яка стала їхньою місією.